Львів — місто обласного значення в Україні, адміністративний центр Львівської області, національно-культурний та освітньо-науковий осередок країни, великий промисловий центр і транспортний вузол, вважається столицею Галичини та центром Західної України. За кількістю населення — сьоме місто країни (станом на 1 січня 2015 року у Львові проживали 729 429 осіб[1]). Центр Львівської агломерації з населенням понад 1 млн. осіб.
Львів заснований королем Данилом Романовичем в середині 13 століття. Близько 1272 року місто стало столицеюГалицько-Волинського князівства. В добу Середньовіччя Львів був важливим торговельним центром. За австрійського панування місто стає осередком українського та польського національно-визвольних рухів. Після розпаду Австро-Угорщини був столицею Західноукраїнської народної республіки. До Другої світової війни належав Польщі, за Пактом Молотова — Ріббентропа анексований Радянським Союзом. З 1991 року перебуває у складі незалежної України.
Історичний центр Львова занесено до списку Світової спадщини ЮНЕСКО. У місті знаходиться найбільша кількість пам'яток архітектури в Україні[2]. У 2009 році Львову надано звання Культурної столиці України[3]. Місто періодично посідає чільні місця в рейтингах туристичної та інвестиційної привабливості.
Археологічні розкопки свідчать, що територія сучасного міста була заселена ще у V столітті[19]. Наприкінці X століття ці землі увійшли до складу Русі, зокрема удільних Галицького, а з 1199 року — Галицько-Волинського князівств.
У середині XIII століття король Данило, поряд з іншими містами, заснував Львів як уділ для свого сина Лева. Краєзнавець Мечислав Орлович припускав, що місто засноване через цілковиту руйнацію княжого Галича монголо-татарами 1240 року[20], хоча Галич було зруйновано 1241 року[21].
Перша письмова згадка про Львів міститься у Галицько-Волинському літописі і датується 1256 роком, від якого і ведеться міське літочислення. Руський Львів складався з дитинця (Високого замку), королівської резиденції (Низького замку) та укріпленого подолу в районі сучасної площі Старий Ринок.
1272 року король Лев I Данилович переніс столицю Галицько-Волинської держави з Холма до Львова. Тут також, ймовірно, знаходився фактичний осідок митрополитів Галицьких, предстоятелів окремої митрополії Константинопольського патріархату, що існувала з перервами від 1303 до 1401 року.
Після смерті галицько-волинського князя Юрія II Болеслава 1340 року волинські бояри проголосили правителем Дмитра-Любарта Гедиміновича. Того ж року король Польщі Казимир ІІІ напав на Львівську і Перемишльську землі; між ним і Любартом почалася«Війна за Галицько-Волинську спадщину». В цих умовах місцеві бояри під проводом Дмитра Дедька взяли владу в свої руки, спочатку визнаючи зверхність Королівства Польського, а з 1341 року — сюзеренітет Дмитра-Любарта Гедиміновича.
1349 року, після смерті Дмитра Дедька, Казимир ІІІ вдруге захопив Львів і приєднав Галичину до Польщі на автономних правах. Поруч з руським подолом запрошені королем будівничі за німецькими зразками звели нове готичне місто-фортецю, поділене на квартали, з Ринком посередині. Більшість його населення становили німці;українці-русини жили переважно в передмістях. Існували самоврядні вірменська і єврейська громади. 1356 року король Казимир ІІІ надав Львову «маґдебурзьке» право самоврядування.
1370 року, за договором між Казимиром і угорським королем Людовіком I, Галичина перейшла під владу Королівства Угорського. 1387 року донька Людовіка І, польська королева Ядвіґа Анжуйська, після військового походу захопила ці землі для Польщі.
1379 року Львів, що лежав на важливому відтинку Великого шовкового шляху з Криму до Німеччини, отримав «право складу». Воно передбачало, що всі купці, які везли товари через місто, були зобов'язані протягом двох тижнів виставляти свій крам на продаж у Львові, а вже потім могли їхати далі. Місто стало важливим ремісничим іторгівельним центром.
1434 року автономія Галичини як Королівства Руського була скасована, а на більшості його земель утворено Руське воєводство з центром у Львові. У XV ст.[22] Львів став Лемберґом: місто мало «німецьке обличчя», німецькою мовою «ґмінна рада» видавала ухвали, велись дискусії, виголошували промови в костелах. Полонізація міста наступила за правління 2-х останніх Ягеллонів.[23]
Через посилення експансії Османської імперії в Європу обсяги торгівлі через Львів значно зменшилися, що спричиняло збідніння міста. Падіння Константинополя сприяло появі в місті багатьох греків.[24] Великим ударом стала пожежа 1527року, найстрашніша в історії міста, коли готичний Львів вигорів дотла. Для відбудови були запрошені архітектори з Північної Італії, які використали ренесансний стиль. Торгівельні шляхи занепали, тому відновлення економіки міста було пов'язане з розвитком місцевого виробництва. Основними продуктами експорту стали риба, віск та пушина, зокрема, соболі.
У другій половині 16 століття у Львові починають діяти Успенське православне братство та школа при ньому, тут веде свою діяльність першодрукар Іван Федорович. Станом на 1630 рік у місті проживало 25—30 тисяч мешканців, що робило його найбільшим містом на території сучасної України.
1578 року в урочистій обстановці Стефан Баторій підписав документ, яким створювалось козацьке реєстрове військо. З козацької сторони свою вірність засвідчила делегація старшини на чолі з Андрієм Лиханським. Фактично узаконювався новий юридичний стан — козацтво, що мало важливе значення в тогочасному суспільстві.[25]
У 1661 році львівська Колегія єзуїтів отримала статус університету.
Проте, починаючи зі середини XVII століття місто переживає спустошливі війни. У 1648 — українське козацьке військо Богдана Хмельницького обложило Львів, козакиМаксима Кривоноса штурмом взяли Високий Замок, вперше за всю його історію. У 1704 році шведські війська під керівництвом короля Карла XII під час Великої Північної війни здобули укріплений центр міста (також вперше в його історії) і пограбували його. Після цього Львів почав хилитися до занепаду.
.jpg&filetimestamp=20100526203351&)
У 1772 році, внаслідок Третього поділу Речі Посполитої, Львів відійшов до складу Габсбурзької монархії, ставши столицею коронної провінції — Королівства Галіції і Лодомерії. Австрійська влада впорядкувала міську господарку, у 1777–1820 роках було знесено міські мури, споруджувалися нові квартали у стилі класицизму. Під час австрійського панування у місті активно розвивалася наука і культура: було збудовано два великі театри, реорганізовано Університет і відкрито Політехніку, організовано видавничу справу, запроваджено вуличне освітлення, громадський транспорт, залізничне сполучення. У цей період у Львові було винайдено гас ігасову лампу, запущено першу в світі повітряну кулю на рідкому паливі, споруджено перший у Європі залізобетонний міст.
Під час революції «Весни народів» у Європі в 1848 році повстала польська патріотична верхівка. Руське населення також створило власні репрезентативні структури. Врешті Відень був змушений піти на поступки і надати автономію Королівству Галіції і Лодомерії. З цим починається новий розквіт міста. Львів став центром українського та польського національних визвольних рухів, адже закони вАвстро-Угорщині були демократичнішими, ніж у Росії чи Пруссії, в складі яких перебували решта польських та українських земель.
Під час Першої світової війни у 1914–1915 роках Львів був окупований Російською імперією. Тут перебував адміністративний центрГалицько-Буковинського генерал-губернаторства.
10 лютого 1918 р. в місті пройшла велика українська маніфестація на площі Ринок на честь честь укладення Берестейського мирного договору з УНР; з балкону «Просвіти» учасників привітав Кость Левицький, лунало «Вже воскресла Україна…». 12 лютого 1918 р. в залі «Української бесіди» відбулось зібрання української громадськості, де обговорили ставлення українців Львова до миру з УНР, схвалили: укладення миру між УНР та сусідами; повернення Холмщини, Підляшшя до Української держави; текст телеграми УЦР, Українській Раді Народних Міністрів, Українській Мировій Делєгації. Радість українців Львова занепокоїла шовіністів-поляків (професорів, доцентів університету та інших), 14 лютого було підступно побито дружину четаря УСС Стефанію Новаковську.[26] 3 березня 1918 року в місті відбулось «свято державності і миру» (віче) на підтримку дій уряду УНР, на якому були присутні близько 60 000 осіб.[27]
У ніч на 1 листопада 1918 року у місті відбулось взяття українцями влади — (Листопадовий чин), в результаті чого 13 листопада 1918 року була офіційно проголошенаЗахідноукраїнська Народна Республіка зі столицею у Львові.
Переважання в місті польського населення та бажання поляків-шовіністів відновити кордони Речі Посполитої спричинило українсько-польську війну, яка завершилася окупацією Галичини і приєднанням до Польщі. Львів став адміністративним центром Львівського воєводства.
Львів у складі міжвоєнної Польщі був великим культурним та науковим центром. Місто поповнилося новими районами (Левандівка, Новий Львів, Персенківка, Нове Знесення та ін). У Львові витворилася автохтонна міська вулична культура (батяри, львівський шансон), з того часу з'явилася традиція називати Львів «маленьким Парижем». Більшість населення становили поляки (понад 50%); частка євреїв становила близько 30%, українців — близько 15% населення міста. Проти українців, як і по всій Галичині, проводилася дискримінаційна політика пацифікації, що породила спротив населення[28]. і виникнення українських радикальних партій, зокрема Організації українських націоналістів під проводом Степана Бандери. У цей період Львів стає центром українського визвольного руху і втримує цей статус до 1990-их років.
У 1939 році згідно з пактом Молотова-Ріббентропа Львів і Галичина були окуповані Радянським Союзом і увійшли до складуУкраїнської Радянської Соціалістичної Республіки. Місто стало адміністративним центром Львівської області. У червні 1941 року Львів був окупований нацистською Німеччиною і став центром дистрикту Галичина в складі Генерал-губернаторства, що було організоване на території колишньої Польщі. Українські націоналісти проголосили 30 червня 1941 року на площі Ринок у Львові Акт відновлення Української держави, проте німецька адміністрація розпочала проти них терор. Німці винищували також польську (Вбивство польських професорів) інтелігенцію, а внаслідок Голокосту загинуло майже все єврейське населення Галичини. У 1942українські націоналісти створили Українську Повстанську армію, яка почала військові дії проти німців. Від листопада 1943 року нею командував Роман Шухевич. Влітку 1944 року УПА та Армія Крайова намагалися взяти місто під свій контроль, зокрема, на ратуші висів прапор Польщі,[29] однак, 27 липня 1944 року Львів зайняла Червона Армія.
Внаслідок війни Львів протягом 1946 року покинуло більшість поляків, що населяли місто. На їхнє місце прибули переселенці з Росії, російськомовні євреї і українці зі Сходу. Проти УПА велася нещадна війна, що супроводжувалася жорстокими репресіями проти місцевого українського населення. 5 березня 1950 року Роман Шухевич загинув на конспіративній квартирі на околиці Львова у Білогорщі.
Радянська влада індустріалізувала Львів, звівши ряд промислових гігантів у місті. Сюди в 1950-х і особливо у 1960-х роках масово переселяються українці з навколишніх сіл. Було збудовано великі спальні райони, такі як Сихів, Рясне, Збоїща, на вулицях Любінській, Науковій, ін. У Львові вкотре змінилося населення. Тепер він став найбільшим україномовним містом (близько 80% мешканців) і центром національно-визвольного руху[30]. закінчилася проголошенням незалежності України 24 серпня1991 року. Тепер Львів залишається великим регіональним центром. Хоча місто поступово втрачає значення промислового центра, тут залишився великий освітній потенціал, розвивається сфера послуг, зокрема, туризм. У 2012 році Львів був одним із приймаючих міст Чемпіонату Європи з футболу, в майбутньому місто планує подавати свою кандидатуру на проведення Зимових Олімпійських ігор.[31]
У листопаді 2013 — лютому 2014 львів'яни брали активну участь у Євромайдані. 1 грудня 2013 року на майдані перед пам'ятником Тарасові Шевченку — традиційному місці проведення міських мітингів — у вічі взяло участь понад 50 тисяч осіб[32].
.jpg&filetimestamp=20100526203351){kind=link}
Немає коментарів:
Дописати коментар