Криви́й Ріг — місто в Дніпропетровській області; найбільше місто України, яке не є обласним центром[4]. Населення близько 648 тис. мешканців, а разом із Криворізькою агломерацією ця позначка сягає мільйону осіб. Відстань дообласного центру становить 146 км . Довжина міста становить 126 км[5], відстань між крайніми точками по прямій — 66 км.
Давня історія[ред. • ред. код]
Первісні люди на території сучасного Криворіжжя з'явилися ще за кам'яного віку. Про це свідчать гостроконечник, знайдений при розкопках у селі Радіонівка, сокири, виявлені в міжріччях Саксагані та Інгульця.
В одному з курганів, розкопаних на лівому березі річки Інгулець до жовтневого перевороту 1917 року, виявлено посудину з відмуленої глини з вушками, що належить до пам'яток Трипільської культури[32].
Розвиненішими були племена так званої катакомбної культури, які з'явилися на території Криворіжжя в першій половині II тисячоліття до н. е. Вони займалися переважно скотарством. У XV–XII століттях до н. е. з'являються скотарсько-землеробські племена зрубної культури, важлива роль у господарській діяльності яких належить саме землеробству. Досягає розквіту в цей період і бронзово-ливарне ремесло. А на початку І тисячоліття до н. е. на території всього Придніпров'я з'являються вироби з заліза. Особливого поширення вони набули в Північному Причорномор'ї, де з'явилися у VII ст. до н. е. кочові скіфські племена.
У IX–VII століттях до н. е. на Криворіжжі жили кіммерійці.
У II ст. н. е. в степи Криворіжжя зі своїми стадами рушили сармати. Археологічні дослідження доводять наявність торговельних зв'язків між сарматами, які населяли в той час цю територію, і стародавніми греками, зокрема з островом Родос, розташованому в східній частиніСередземномор'я[33]. На території сучасного Криворіжжя знайдено також поселення скотарів та землеробів так званої черняхівської культури. Найвідомішими похованнями того періоду є поховання біля Христофорівки.
На початку н. е. Причорномор'я населяли землеробські племена — слов'яни (анти). Південні околиці східнослов'янських земель займали територію, яку займає нині Криворіжжя.
У IX–XII ст. на східнослов'янських землях існувала вже могутня держава — Київська Русь. У період феодальної роздробленості територія сучасного Криворіжжя, як і все Південне Причорномор'я, називалося Диким полем. У цей історичний період ця територія була майже не заселена.
Козацька доба[ред. • ред. код]
У середині XVI ст. була створена Запорізька Січ. З XVII ст. починається заселення цих земель козаками. 1734 року було створеноІнгульську паланку, у переліку приналежних їй сіл і зимівників згаданий і Кривий Ріг. 1771 року в Кривому Розі розташовується Ставка Коша Запорізької Січі. Залишки фортифікаційних споруд знаходилися при кургані Царева Могила (до нашого часу не збереглися) [34].
1774 року академік Гюльденштедт відвідав район Кривого Рогу і зробив його перший науковий опис. Він згадує про розробки чорно-слюдистого сланцю в районі злиття рік Інгулець і Саксагань.
Після завершення 1774 року російсько-турецької війни російська влада відкрили новий поштовий тракт, що зв'язав Кременчук ізКінбурном і Очаковом, де стояли російські війська. Саме 8 травня (27 квітня за старим стилем) 1775 року в «Розписі заснованих поштових станцій по річці Інгулець від Кременчука до Херсона» з'являється перша офіційна письмова згадка про Кривий Ріг. Місце для майбутньої поштової станції затвердив останній кошовий отаман Запорізької Січі Петро Калнишевський. За його наказомслужбу на станції розпочали козацький писар Феодосій Кудлик і п'ятеро підзвітних йому козаків[34].
Після ліквідації Запорізької Січі царський уряд почав роздавати ці землі у власність військовим, козацькій старшині, поміщикам і колоністам. Наприкінці XVIII століттяпоміщиця Диконська переселила на виділені їй землі 30 селянських сімей із Пензенської губернії. Їхнє поселення називали Диконкою і Катеринівкою, тепер це територіярудника імені Кірова. 1808 року виникло село Інгулець, а 1818 — село Олександрів Дар, засноване генералом Рахмановим, який на землі, отриманій у подарунок відОлександра І, поселив кріпаків із Чернігівщини.
Новий час[ред. • ред. код]
1817 року Кривий Ріг згадується у «Переліку (Списку) казенних селищ Херсонського й Олександрійського повітів, які у 1816–1817 рр. були звернені у військові поселення».
Після ліквідації 1857 року військових поселень Кривий Ріг переведено до розряду державних сіл, був центром Криворізької волостіХерсонського повіту Херсонської губернії[35]. Станом на 1859 рік тут налічувалося 554 двори й 3 644 жителі. В селі Інгульці було 1 396 жителів, а у Олександровому Дарі (Рахманівці) — 1 149. У той час існували й інші поселення, що згодом увійшли в межі міста —Гданцівка, Катеринівка (Довгинцеве), Вечірній Кут.
Наприкінці 50-х років XIX століття з'явилися перші поселення на правому березі Саксагані (в районі Кандибиної та Іванової балок).
У другій половині XIX століття почалося дослідження надр Криворіжжя, зокрема залізної руди. У ньому брали участь академіки В. Зуєв, В. Ізмайлов, професор Ліванов.
1865 року до Кривого Рогу прибув колишній професор Гірничого інституту М. П. Барбот-де-Марні, який протягом 1866–1867 років займався вивченням корисних копалин басейну[36]. А 1866 рокуОлександр Поль, проводячи археологічні дослідження балки Дубова, виявив виходи покладів багатої залізної руди[37].
13 квітня 1874 року Імператорським Російським технічним товариством призначена комісія під головуванням О. О. Іосса задля «дослідження благонадійності родовища залізних руд й інших мінеральних багатств, відкритих в околицях села Кривий Ріг».
Після доведеної наявності на Криворіжжі величезних запасів залізної руди 1881 року був заснований перший на Криворіжжі Саксаганськийрудник, що належав «Товариству криворізьких залізних руд». Розпочався важливий період у промисловому розвитку Криворіжжя.
На розвиток Кривого Рогу вплинуло спорудження 1884 року Катерининської залізниці[38], яка сполучила місто з промисловими районам Придніпров'я і Донбасу.
У середині 80-х років XIX століття до розробки криворізьких залізних руд долучаються металургійні товариства. 1885 року два рудники відкрило Новоросійське металургійне товариство, у 1886-му Південно-Російське Дніпровське товариство заснувало Галковський, Шмаковський і Ростковський рудники. Ще два рудники — Олександрівський та Брянський — протягом 1886–1888 років створені Брянським товариством. Виникають і дрібні рудники, засновані окремими підприємцями.
Протягом 1890–1892 років на землях Гданцівського маєтку, викупленого Олександром Полем, «Товариство криворізьких залізних руд» збудувало чавуноливарний завод. В 1901 році, для постачання заводу сировиною з Тарапаковського пласта Кривбасу була відкрита канатна дорога, демонтована після затоплення рудників.
1897 року Кривбас за видобутком руди посів перше місце, випередивши Урал, станом на 1900 рік у басейні діяло 79 рудників.
Розвиток промисловості супроводжувався зростанням чисельності населення. 1916 року в Кривому Розі проживало 26,7 тисячі жителів, а загалом на території сучасного міста близько 60 тисяч. На початку XX століття у місті почали будувати багатоповерхові житлові будинки. Деякі вулиці покриті бруківкою. Проте в місті не було водопроводу, каналізації. Працювало 32 лікарняних установи, 26 початкових шкіл, з'явилися перші кінематографи[39][40].
Новітній час[ред. • ред. код]
Українська революція 1917–1921 років[ред. • ред. код]
У січні 1918 року в Кривому Розі внаслідок збройного повстання, організованого місцевими більшовиками, було розпущено місцеві органи Центральної Ради і встановлено радянську владу. Рудники були націоналізовані. В лютому була створена Донецько-Криворізька Радянська Республіка, однак це утворення де-юре проіснувало недовго, а фактично так і не було створене[41][42].
У лютому 1918 року керівництво УНР уклало Берестейський мир із Німеччиною. Згідно з домовленостями, на допомогу в боротьбі з більшовизмом на територію Криворіжжя було введено частини союзних Німеччині австро-угорських військ. Армія увійшла в місто 27 лютого. 29 березняавстроугорці окупували північні околиці Кривого Рогу, а ще через два дні остаточно перебрали контроль над містом. Комендантом Кривого Рогу був призначений обер-лейтенант Генріх Антон фон Хельтке.
Після короткого періоду влади Директорії з січня 1919 року в Кривому Розі знову діяли органи владиУРСР. 26 лютого було утворено Криворізький повіт із 30 волостями, що увійшов до складу Катеринославської губернії. Кривий Ріг отримав статус міста.
9 серпня місто захопили війська Добровольчої Армії під командуванням генерала Денікіна. Восени 1919 року та на початку 1920-го Кривий Ріг кілька разів переходив із рук у руки. 17 січня 1920 року Кривий Ріг остаточно зайняли війська Червоної Армії. В селі Лозуваткарозміщувався штаб кавалерійської бригади Григорія Котовського·[43].
Міжвоєнний період[ред. • ред. код]
Після закінчення воєнних подій та з входженням Криворіжжя до складу УРСР почалося відновлення роботи рудників та промислових підприємств міста.
У кінці 1920-х років серед керівників та геологів Південнорудного тресту набула поширення т. зв. теорія затухання Криворізького залізорудного басейну.[44] Вона полягала в тому, що регіон вичерпав усі свої можливості й немає потреби вкладати кошти в його подальший розвиток. Захоплення теорією «затухання» на деякий час припинило геолого-розвідувальні роботи з вивчення Криворіжжя, призвело до значного зменшення фінансування на його розвиток.
Постанова ЦК ВКП(б) від 15 квітня 1930 року засудила теорію «затухання», оскільки результати обстеження надр Криворіжжя показали, що обсяг запасів залізної руди становить 700–800 мільйонів тонн. До прихильників теорії затухання радянською владою застосовано репресії. Водночас цієї постановою вжито низку заходів для сприяння розвитку Криворіжжя як індустріального центру.
Одним із заходів було рішення про початок будівництва за межами тогочасного міста, у степу біля станції Червоне, Криворізького металургійного заводу, майбутньої Криворіжсталі. На будівництві заводу працювало 17 тисяч робітників. У серпні 1934 року введено в експлуатацію першу доменну піч заводу, яку назвали «Комсомолка». Згодом на заводі було споруджено ще дві домни, введено в дію бесемерівський конвертор, блюмінг.
1936 року закінчено будівництво Криворізького коксохімічного заводу.
З розвитком промисловості почала зростати чисельність населення міста. За переписом 1939 року в Кривому Розі проживав 197 621 мешканець.
З 1934 року в місті функціонує трамвайна лінія. 1936 року утворено три внутрішньоміські райони — Центрально-Міський, Дзержинський і Жовтневий. Сільські ради, які підпорядковувалися Криворізькій міськраді, виділені в окремий сільський район.
Відкрилися перші вищі навчальні заклади: 1929 року — Криворізький гірничо-рудний інститут, а 1930-го — педагогічний інститут.
1939 року чисельність населення досягла 197 621 особи, а 1941-го — 212 878 осіб. У 1940 році в місті нараховувалося 43,4 тис. робітників-металургів, коксохіміків, робітників машинобудівної й місцевої промисловостей, 10 тис. залізничників. У місті було 947 крамниць, 48 їдалень, 23 лікарні, 56 шкіл і 15 ремісничих училищ та шкіл ФЗН, діяли драмтеатр, кінотеатр, 2 палаци культури й 17 клубів.
1939 року створено залізорудні трести «Дзержинськруда», «Жовтеньруда», «Ленінруда», геологорозвідувальний трест «Кривбасгеологія», розпочав роботу бесемерівський цех, який за своїми масштабами та технічним обладнанням став найбільшим у Європі. У 1940 році в місті діяло 160 промислових підприємств[43].
Друга світова війна[ред. • ред. код]
За часів Другої світової війни місто було окуповане німецькими військами (з 14 серпня 1941-го по 22 лютого 1944 року).
Перед окупацією майже все промислове обладнання із заводів та шахт міста було евакуйовано до Нижнього Тагілу. Ще в липні1941 року демонтували прокатне обладнання на «Криворіжсталі». Уночі 8 серпня 1941 року нарком чорної металургії Іван Тевосян наказав зупинити завод. 13 серпня надійшов наказ: усі промислові об'єкти та обладнання, що не встигли евакуювати, — підірвати. Було виведено з ладу три домни «Криворіжсталі», заміновано та підірвано більшість шахт Кривбасу.
14 вересня 1941 року до міста увійшли війська Вермахту. Німці одразу розпочали розбудовувати органи місцевої влади — управу,жандармерію, поліцію. Почав діяти шталаг 338. У жовтні в місті почався холокост (відомий як «Чорногорська трагедія») внаслідок якого загинуло майже 7000 чоловік.
Для роботи в тилу Криворізький міськком КП(б)У залишив підпільний міський комітет у складі Н. Л. Омельченка, А. Е. Губенка, В. С. Сингирцова, С. Г. Помельникова. Усього за період окупації було утворено 13 (за іншими джерелами 14) підпільних радянських груп.
Український національно-визвольний рух у Кривому Розі було організовано похідною групою ОУН під проводом Петра Рішка (Ріжка), яка прибула до міста 14 серпня1941 року. До її складу входили Ярослав Потічний, Мирослав Мричко, Дмитро (за іншими джерелами Олександр) Горбачів, Іван Саляк, Іван Тарнавський, Ганна Максимець та інші.
У місті допомогу оунівцям надавали кілька українських перекладачів при німецькій армії, зокрема Теодор Найдич, який налагодив близькі контакти з місцевим українським підпіллям та проводив самостійницьку пропаганду. Восени 1941 року він був заарештований співробітниками гестапо та на початку 1942 року замордований у криворізькій в'язниці під час допитів. Багато інших перекладачів, серед яких Роман Спольський, Олександр Масляник та Віктор Яворський, за зв'язки з українським підпіллям потрапили до німецьких концтаборів.
Проте головною рушійною силою національно-визвольної боротьби в Кривому Розі була група місцевих українців під проводом гірничого інженера Сергія Шерстюка. За часів німецької окупації Шерстюк обіймав посаду Голови міської управи. Ним було запроваджено використання української мови в офіційному діловодстві, оформлення вулиць українськими вивісками, офіційне вживання національного гімну «Ще не вмерла Україна».
За ініціативи міської управи в Кривому Розі виходила друком газета «Дзвін» (головний редактор Михайло Пронченко). 1 жовтня1941 року з прем'єри «Тарас Бульба» розпочав роботу Театр ім. Котляревського. За рік було поставлено 12 вистав, на яких побувало 70 000 глядачів. У місті почали діяти капела бандуристів, музична школа, кінотеатр, спортивне товариство. Також на теренах Криворіжжя відновила свою роботу «Просвіта», яку очолював Юрій Семенко. Зусиллями шкільного відділу міської управи було поновлено навчання в середніх школах та педінституті. В селі Грушівці запрацювала сільськогосподарська школа, а у Веселих Тернах — Криворізька агрономічна школа.
У відносинах із німецькою адміністрацією Шерстюк рішуче відстоював українські інтереси. Така самостійна проукраїнська політика була небезпечна як для німецької окупаційної влади, так і для радянського підпілля. У грудні 1941 року за доносом агента НКВС на прізвище Пастернак Шерстюка було заарештовано Гестапо. На початку січня 1942 року заарештували також цілу низку його соратників. 11 лютого 1942 року Голова міської управи Сергій Шерстюк, головний редактор газети «Дзвін» Михайло Пронченко, активні діячі українського визвольного руху Ганна Максимець, Іван Потапенко та ще близько 150 чоловік були розстріляні біля шахти Валявка. Згодом німецька влада закрила більшість українських шкіл у місті, змінила керівництво театру та розпустила «Просвіту».
Після репресій український національний рух на Криворіжжі переходить у підпілля. На його чолі стає Михайло Васильович Кривошапка. У грудні 1942 року його група здійснює страту провокатора Пастернака, а сам Кривошапка під іменем Василя Михайловича Козика, щоб уникнути арешту, пробився до Дніпропетровська, де продовжив свою діяльність під керівництвом Юрка Леміша.
В результаті наступу Червоної Армії, що проводився з 30 січня по 29 лютого 1944, три танкові, одна моторизована і 8 піхотних дивізій Вермахту (6-а армія) були розгромлені. Війська втратили більше 40 000 чоловік. У полон було захоплено 4600 чоловік. Майже все важке озброєння та автотранспорт були кинуті при відступі або розбиті ударами радянських військ[45][46].
Під час визволення міста формуваннями 3-го Українського фронту, спеціальним зведеним загоном 37-ї армії під командуванням підполковника Аркадія Шурупова, частина міста була врятована від затоплення[47]. Радянські війська, що визволяли місто — 37-а армія, 46-а армія і 17-а повітряна армія. Військам, які брали участь у визволенні Кривого Рогу, наказом Ставки ВГК від 22 лютого 1944 оголошено подяку та в Москві дано салют 20-ма артилерійськими залпами з 224 гармат. Наказом Ставки в ознаменування здобутої перемоги з'єднання і частини, що відзначилися в боях за визволення міста, 22 військових формування отримали найменування «Криворізьких»[48][49].
Повоєнна радянська доба[ред. • ред. код]
Основою промислового розвитку міста був видобуток залізної руди і металургія. 1961 року було збудовано першу чергу Центрального гірничо-збагачувального комбінату, створено трест«Криворіжстальконструкція», 1962 року здійснено пуск ДП-7, оснащеної електронно-обчислювальною технікою, промисловим телебаченням, 1964-го відбувся пуск першої черги Північного ГЗК. Уже 1965 року в місті діяло 573 підприємства. Протягом 1960–1985 рр. промисловий потенціал міста продовжував зростати. У 1968 році відбувся пуск взуттєвої фабрики № 3, у 1969-му відкрито вагоноремонтне депо, у 1970-му — пуск унікального комплексу шахти «Артем-2». З пуском ДП-8 доменний цех КМЗ став найбільшим в Європі, 1974 року відбувся пуск найбільшої у світі ДП-9. 1975-го створено завод «Ремміськмаш», а 1976-го — пуск вовнопрядильної фабрики. Інші заводи виробляли прохідницькі комбайни, збагачувальне і енергетичне обладнання, розвивалися легка і харчова промисловість. У ці роки місто стало багатофункціональним. Наприкінці 1960-х рр. чисельність населення міста перевищила 500 тис. осіб[50].
16-18 червня 1963 року в місті відбулися масові заворушення, в яких, за різними оцінками, брало участь від 1000 до 6000 осіб[51]. Події отримали назву «Бунт на Соцмісті». Приводом для заворушень стало надання опору співробітникам міліції з боку військовослужбовця. У підсумку — четверо вбитих, 15 поранених, приблизно 3000 постали перед судом, 1500 з них отримали тюремні терміни, решта — адміністративний арешт на 15 діб.
Криворіжці часто послуговуються своїм сленгом. Наприклад, слово «рýдник» означає селище гірників, дуже часто соціально неблагополучне, хаотично забудоване маленькими самобудами 50-х, а подекуди й 20-х – 30-х років. У декотрих закутах міста збереглися цілі квартали таких «шанхаїв»[52]. З середини 1980-х років і до 1995 року в місті розгортався молодіжний кримінальний рух — так звані «бігуни»[53].
Будівництво Криворізького швидкісного трамваю розпочалося ще 1974 року[54], проте відкриття першої черги зі станціями «Майдан Праці», «Жовтнева», «Майдан Артема» і тимчасовою «Дзержинською» відбулося 26 грудня 1986-го[55][56]. Всі станції, за винятком «Майдану Праці» і тимчасової «Дзержинської», були побудовані за стандартами метрополітену. У 1975 році громадськість відзначала двохсотріччя міста Кривого Рогу і сторіччя початку розробки залізних руд Криворізького басейну. У 1985 році запущена перша тролейбусна лінія, а криворізький аеропорт став міжнародним. До кінця дев'яностих із будівництвом мікрорайонів «Всебратське» і«Сонячний» завершилося формування міського ансамблю.
Сучасність[ред. • ред. код]
4 березня 1992 року Криворізька міська рада народних депутатів обрала головою Юрія Любоненко, а 1994-го він же переміг на виборах мера[57]. Наступним градоначальником став Юрій Вілкул. У місті встановлюються нові пам'ятники, були затверджені офіційні символи — герб, прапор і гімн. З 2009 року в місті проводитьсяДень Європи, а в 2014 році жителі підхопили Євромайдан. Реконструюють лікарні, метрополітен і станцію «Роковата», театр, 44 квартал і проспект Карла Маркса. 2005 року Криворіжсталь приватизує найбільша металургійна компанія ArcelorMittal, місто стає одним із центрів компаній Євраз і Метінвест.
Немає коментарів:
Дописати коментар