Коралі – найбільш розповсюджуване традиційне намисто українок, що складалося з привозних коралових намистинок, нанизаних на нитку. Кількість ниток, варіювалась від 1 до 25, кожна з яких мала назву - "разок". Чим заможнішою була дівчина, тим густішими були коралі, вони оброблялися у вигляді овалів та барилець. У бідніших сім’ях, кількість разок була меншою, а намистинки отримували форму нарізних невеликих циліндриків, нанизаних на нитку.
Коралі дуже часто поєднувались з іншими елементами традиційних народних прикрас – дукачами, саблами, венеціанським намистом, перлами, в залежності від регіону проживання та матеріального достатку.
Наші предки вірили, що коралі - це не лише прикраса, що приносить її власнику естетичне заволення, а й певний оберіг, якому притаманні магічні властивості. Намисто захищало від злих сил та зурочень, а також було символом дівочої вроди та здоров'я.
Дукачі - прикраси у вигляді медалеподібних монет з металевим бантом, оброблені камінням та дорогоцінностями. Дукач слугував певним композиційним центром усіх жіночих нагрудних прикрас та закріплювався всередині на найвиднішій частині намиста. Основою для виготовлення прикраси були австрійські монети та рублі, що могли відрізнятись тематикою зображення, від портретних вирізблень до біблійних сюжетних сцен.
Виникнення дукачів теж має певну історію і стосується вона часів найманого козацтва. Козакам, за службу в Австро-Угорщині, Швеції та Францію платили талерами або золотими червінцями. Натомість, іноді замість червонців козакам видавали зарплатню у вигляді пам’ятних медалей, вага яких була кратна кількості золотих монет. Авторами таких нагод були найкращі майстри західної Європи, наприклад, німецький ювелір Себастіан Дадлер, що виконував дорогоцінні замовлення для коронованих осіб.
Дукати – це монети, нанизані на нитку та скріпленні між собою у вигляді намиста. Зазвичай, переплітались з бісером або коралями та виготовлялись зі справжніх золотих монет.
Салбами на Буковині називали різновиди срібних дукачів, що з часом інтегрувались в поняття нагрудного намиста, основою якого слугували тканина та монети. За традицією, салби дівчині дарував хрещений батько, коли їй виповнювався 1 рік. Подібні прикраси є частиною національних костюмів багатьох слов’янських та тюркських народностей.
Згарда - це традиційна гуцульська шийна прикраса-оберіг, що складається з декількох литих хрестиків, в проміжках між якими компонуються латутні або мідні "переміжки", нанизані на дротик або ремінець. Не дивлячись на те, що згарди традиційно асоціюються з християнськими віруваннями, насправді, прикраса має куди древнішу історію.
Вперше, дівчинці дарували згарди у віці шести років на іменини (день янгола). Згард одягали на шию, а на наступні "уродини" кількість дарованих прикрас уже була парною, і розміщувались вони по обидва боки від першої дарованої. З роками кількість оберегів росла, утворюючи собою своєрідне кольє. Масивні згарди з розп'яттям називались "газдівські", тому що носили їх заможні люди - газди, господарі.
Пацьорками в Україні називали намисто, що виготовлялось з різноманітних матеріалів та складалось, переважно, з одного разка. Винятком слугували лише перли та "писані пацьорки" - наймасивніші нагрудні прикраси українок. Перші створювали з дешевого напівпрозорого скла, другі - з дорогого венеціанського намиста. В коломийці, так і співається: "Аж ня любиш, як я, щиро, солодкий Василю, то купи ми пацьорочки на біленьку шию".
На території Західної України особливою популярністю користувались прикраси, виготовлені із бісеру: гердани, кризи, силянки.
Традиційним орнаманетом гердану був геометричний ромб, нанизаний на стрічку за домогою різнокольорових намистин, що утворювали яскравий оригінальний візерунок в поєднанні з вишивкою на сорочці. Цей елемент традиційного костюма українок, вважався певного роду амулетом, що не можна було передавати іншій людині, а його ормамент символізував вир безкінечності духовного буття.
Кризи - широкі округлі комірці, виготовлені із бісеру на основі геометричних та рослинних поєднаннь, що прикрашали одночасно шию, груди та плечі жінки.
Силянки, або плетінки - рівні різнокольорові смужки із бісеру, назва яких походить від способу виготовлення прикрас (силяння - спосіб нанизування намистин на нитку). Силянки також викориситовувались як обереги, значення та сила яких, вирізнялась в залежності від орнаменту.
Коралі дуже часто поєднувались з іншими елементами традиційних народних прикрас – дукачами, саблами, венеціанським намистом, перлами, в залежності від регіону проживання та матеріального достатку.
Наші предки вірили, що коралі - це не лише прикраса, що приносить її власнику естетичне заволення, а й певний оберіг, якому притаманні магічні властивості. Намисто захищало від злих сил та зурочень, а також було символом дівочої вроди та здоров'я.
Дукачі - прикраси у вигляді медалеподібних монет з металевим бантом, оброблені камінням та дорогоцінностями. Дукач слугував певним композиційним центром усіх жіночих нагрудних прикрас та закріплювався всередині на найвиднішій частині намиста. Основою для виготовлення прикраси були австрійські монети та рублі, що могли відрізнятись тематикою зображення, від портретних вирізблень до біблійних сюжетних сцен.
Виникнення дукачів теж має певну історію і стосується вона часів найманого козацтва. Козакам, за службу в Австро-Угорщині, Швеції та Францію платили талерами або золотими червінцями. Натомість, іноді замість червонців козакам видавали зарплатню у вигляді пам’ятних медалей, вага яких була кратна кількості золотих монет. Авторами таких нагод були найкращі майстри західної Європи, наприклад, німецький ювелір Себастіан Дадлер, що виконував дорогоцінні замовлення для коронованих осіб.
Дукати – це монети, нанизані на нитку та скріпленні між собою у вигляді намиста. Зазвичай, переплітались з бісером або коралями та виготовлялись зі справжніх золотих монет.
Салбами на Буковині називали різновиди срібних дукачів, що з часом інтегрувались в поняття нагрудного намиста, основою якого слугували тканина та монети. За традицією, салби дівчині дарував хрещений батько, коли їй виповнювався 1 рік. Подібні прикраси є частиною національних костюмів багатьох слов’янських та тюркських народностей.
Згарда - це традиційна гуцульська шийна прикраса-оберіг, що складається з декількох литих хрестиків, в проміжках між якими компонуються латутні або мідні "переміжки", нанизані на дротик або ремінець. Не дивлячись на те, що згарди традиційно асоціюються з християнськими віруваннями, насправді, прикраса має куди древнішу історію.
Вперше, дівчинці дарували згарди у віці шести років на іменини (день янгола). Згард одягали на шию, а на наступні "уродини" кількість дарованих прикрас уже була парною, і розміщувались вони по обидва боки від першої дарованої. З роками кількість оберегів росла, утворюючи собою своєрідне кольє. Масивні згарди з розп'яттям називались "газдівські", тому що носили їх заможні люди - газди, господарі.
Пацьорками в Україні називали намисто, що виготовлялось з різноманітних матеріалів та складалось, переважно, з одного разка. Винятком слугували лише перли та "писані пацьорки" - наймасивніші нагрудні прикраси українок. Перші створювали з дешевого напівпрозорого скла, другі - з дорогого венеціанського намиста. В коломийці, так і співається: "Аж ня любиш, як я, щиро, солодкий Василю, то купи ми пацьорочки на біленьку шию".
На території Західної України особливою популярністю користувались прикраси, виготовлені із бісеру: гердани, кризи, силянки.
Традиційним орнаманетом гердану був геометричний ромб, нанизаний на стрічку за домогою різнокольорових намистин, що утворювали яскравий оригінальний візерунок в поєднанні з вишивкою на сорочці. Цей елемент традиційного костюма українок, вважався певного роду амулетом, що не можна було передавати іншій людині, а його ормамент символізував вир безкінечності духовного буття.
Кризи - широкі округлі комірці, виготовлені із бісеру на основі геометричних та рослинних поєднаннь, що прикрашали одночасно шию, груди та плечі жінки.
Силянки, або плетінки - рівні різнокольорові смужки із бісеру, назва яких походить від способу виготовлення прикрас (силяння - спосіб нанизування намистин на нитку). Силянки також викориситовувались як обереги, значення та сила яких, вирізнялась в залежності від орнаменту.
Немає коментарів:
Дописати коментар