Ки́їв — столиця України, одне з найбільших і найстаріших міст Європи. Розташований у середній течії Дніпра, у північній Наддніпрянщині. Політичний, соціально-економічний, транспортний та освітньо-науковий центр країни. Окрема адміністративно-територіальна одиниця у складі України і адміністративний центрКиївської області. Адміністративно до складу Київської області не входить. Місце розташування центральних органів влади України, іноземних місій, штаб-квартир більшості підприємств та громадських об'єднань, що працюють в Україні.
Заснований наприкінці V — початку VI століття. Був столицею полян, Русі, Київського князівства, Української Народної Республіки, Української Держави та Української Радянської Соціалістичної Республіки. Також був адміністративним центром однойменного князівства, литовсько-польського воєводства, козацького полку, російської губернії, радянської округи, німецької генеральної округи та радянської області.
Один із найстаріших історичних центрів Східної Європи та християнства — Софійський собор — та Києво-Печерська лавра внесено до списку Світової спадщини ЮНЕСКО.
Середньовіччя
.jpg)
За легендою «Повісті врем'янних літ» Київ засновано легендарним полянським князем Киємразом із братами Щеком і Хоривом і сестрою Либідь[3]. Літопис не має дати заснування міста. Археологічні та писемні джерела свідчать, що Київ розвинувся на основі язичницькогопоселення кінця V — початку VI століття[3]. Його центром була Замкова гора на правому березі Дніпра[3]. У VI—VII століттях були заселені сусідні з нею підвищення[3]. Розташовування Києва на Дніпровському шляху, в зоні етнічного порубіжжя, на межі лісу і лісостепу, сприяли висуненню міста на роль політичного центру Середнього Подніпров'я[3].
На межі VIII—IX століть Київ став головним містом Руської землі — міжплемінного об'єднання південних східнослов'янських племен[3], а з 882 року, після завоювання його варягами, —«матір'ю міст руських» — столицею Руської держави. Тоді ж сформувався середньовічний поділ міста на князівський Дитинець на Старокиївський горі та торговельно-ремісничий Посадна Подолі. В першому мешкала знать і духовенство, а в другому — простолюд[3]. Місто було одним із центрів міжнародної торгівлі з Візантією, Скандинавією, Західною Європою,мусульманським світом[3]. З першої половині X століття на Подолі діяла перша християнська церква[3].
За правління великого князя Володимира (980–1015) територія київського Дитинця була розширена і укріплена. В історіографії її називають «містом Володимира»[3][7]. Дитинець оточував вал із трьома воротами, парадними з яких були Софійські[7]. Після хрещення Русі в988 році Київ став центром митрополії Константинопольського патріархату. Головним міським храмом була Десятинна церква, зведена неподалік княжого палацу і ринку «Бабин торжок»[7]. Син Володимира, Ярослав (1019–1054), ще більше розширив Дитинець, збудувавши так званемісто Ярослава[7]. Він звів нові фортечні укріплення, довжиною понад 3,5 км, які оточували площу 80 га[7]. Київ було перетворено на найбільше місто Русі[7]. Новою головною брамою стали Золоті ворота, а головним храмом — Софійський собор, кафедра київських митрополитів[7]. Ярославові нащадки Ізяслав (1054–1068, 1069–1073) і Святополк(1093–1113) розбудували так зване місто Ізяслава-Святополка. Його центром став Києво-Михайлівський Золотоверхий собор, що дав назву однойменному монастирю[7].
Найбільшим районом Києва був придніпровський Поділ. У XII—XIII століттях він займав площу близько 200 га, що була оточена оборонним валом[7]. У центрі Подолу розміщувався головний міський ринок — «Торговище», довкола якого стояли церква Пирогоща, Борисоглібська й Михайлівська церкви[7]. На захід від міста пролягав Копирів кінець, де за князювання Святослава Ярославича (1073–1076) було закладено монастир святого Симеона[7]. За містом розташовувалися монастирі — Кирилівський, Кловський, Печерський (з 1598 — Києво-Печерська лавра) та Видубицький Свято-Михайлівський[7]. Довкола міста тягнулися приміські села Предславине і Берестове, князівські й боярські двори, урочища Дорогожичі та Угорське[7].
На середину XII століття в Києві проживало близько 50 тисяч мешканців, діяло близько 400 церков, 8 базарів. Площа міста становила до 400 га[7].
З другої половини XII століття роль Києва як політичного центру Русі занепала. Цьому сприяло розорення міста в 1169, здійснене князем Андрієм Боголюбським, володарем північно-східного Володимиро-Суздальського князівства. Попри це, до середини XIII століття Київ залишався культурно-духовним центром Русі. У 1240 місто завоювали війська Монгольської імперії під командуванням Батия. Княжий град був зруйнований дощенту. Центр міського життя перемістився в район Подолу.
У 1321 після поразки у битві на річці Ірпінь Великому князю Литовському Гедиміну Станіслав утік до Рязані, а місце князя київського посів Міндовг Гольшанський — перший київський князь із роду Гольшанських.
У 1363 його захопив і приєднав до своєї держави Ольгерд — правитель Великого князівства Литовського. Після ліквідації литовцями Київського князівства 1470 року місто стало центром Київського воєводства у складі Литви. 1497 року великий князь литовський і руський Александр Ягеллончик надав Києву права самоуправління. Наприкінці15 століття в місті існував Київський замок, резиденція київських воєвод та Київська ратуша, місце засідань київського магістрату. 1596 року, на прохання київської шляхтита за рішенням Люблінської унії між Литвою і Польщею, що утворювала федеративну державу Річ Посполиту, Київ разом із воєводством перейшов до складу Польської корони.
Ранній новий час
Протягом XIV-XVIII століть Київ залишався невеликим містечком, розташованим на кордонах християнського та мусульманського світів. Місто неодноразово ставало жертвою набігів кочівників, найбільші з яких здійснено 1416 і 1482 року. Прикордонний характер міста і Київщини сприяли зародженню на їхніх теренах козацтва. З 1625року Київ був центром козацького Київського полку, який 1649 року в результаті Хмельниччини увійшов до складу держави Війська Запорозького. Попри малі розміри Києва, він був найбільшим православним центром Речі Посполитої та козацької держави. У місті розташовувалися резиденція православних київських митрополитів та православний Київський колегіум, який в 1659 отримав статус академії.
Після Переяславського союзу 1654, укладеного між Військом Запорозьким і Московією, Київ став резиденцією московських воєвод. У 1667 внаслідок підписанняАндрусівського миру, який розділив козацьку державу між Річчю Посполитою і Московським царством, місто увійшло до складу останнього. Формально Київ залишався під владою Війська Запорозького, але фактично містом керувала московська адміністрація. Через прикордонний характер Києва в ньому постійно перебувала московська залога. На початку XVIII століття завершено будівництво Печерської фортеці. Київ втратив статус центру Київського полку у зв'язку з перенесенням полкової канцелярії доКозельця. У 1708 місто стало адміністративним центром Київської губернії Російської імперії. Після скасування автономії Війська Запорозького в 1782 Київ остаточно перейшов під владу росіян. Пам'ятками козацької доби в місті лишилися лише мазепинські церкви.
Новий час
За часів управління Російської імперії в XVIII—початку XX століття Київ був великим провінційним містом, п'ятим за величиною серед імперських міст після Санкт-Петербургу, Москви, Варшави й Одеси.
Культурне, освітнє життя українців міста ускладнилося після Валуєвського циркуляру 1863 року, Емського указу 1876-го.
На відміну від попередніх століть кияни вперше дістали можливість розвивати своє місто в мирних умовах. Російська місцева влада приділяла увагу не лише розбудові історичного Подолу й Старокиївської гори, а й розвитку інфраструктури околиць — Бесарабки, Хрещатика, Печерська тощо. Головною вулицею міста булаВолодимирська, а центром ділового життя — контрактові ярмарки на Контрактовій площі. У ХІХ столітті в Києві з'являються перший університет й оперний театр, проведено телефон і телеграф, розпочато рух Київського трамваю. Незважаючи на ліберальну соціально-економічну політику, імперський уряд проводив жорсткурусифікацію місцевого польського, українського і єврейського населення.
У добу визвольних змагань Київ був центром боротьби за українську державність. 3 березня 1917, після падіння царського режиму, в місті створено Українську Центральну Раду. 20 листопада 1917 вона проголосила Українську народну республіку, а Київ — її столицею. 8 лютого 1918 містом оволоділи більшовики, проте після укладання Берестейського миру його визволили війська Центральних держав. Протягом 29 квітня — 14 грудня 1918 Київ був столицею Української Держави, якою керував гетьман Павло Скоропадський. Після повалення гетьманату до 14 лютого 1919 в Києві базувалася Директорія УНР. У лютому 1919 Київ повторно зайняли більшовики, у серпні — війська Антона Денікіна, а в грудні — знову більшовики. 7 травня 1920 Київ відвойований союзними силами підрозділів армії УНР та польської армії під час радянсько-польської війни. Однак унаслідок більшовицького контрнаступу остаточно повернувся до радянської влади.
.jpg)
Радянський період
У 1930-ті роки в Києві запроваджено автобусний і тролейбусний рух, збудовано міст імені Євгенії Бош, уведено в дію першу АТС, організовано центральне опалення.
Сталінський терор, знищення українства
Починаючи з 1930-х у Києві почалися Сталінські репресії. Масові страти здійснювалися на території Биківні. Комуністи, що сповідували войовничий атеїзм, зруйнували більшу частину київських унікальних храмів: Михайлівський Золотоверхий монастир, Трьохсвятительську церкву, церкву Богородиці Пирогощої, Богоявленський таВійськовий Микільський собори, Воскресенську та Петропавлівську церкви на Подолі, Благовіщенську церкву-дзвіницю Кирилівського монастиря, храми в стилі класицизму Миколи Доброго, Різдва, св. Ольги тощо. На місці зруйнованих пам'яток комуністи масово споруджували пам'ятники своїм ідеологам та героям. Центральною вулицею радянського Києва став Хрещатик.
Друга світова війна
19 вересня 1941, під час Другої світової війни, після 78 днів оборони Київ був напризволяще покинутий радянськими та захоплений німецькими військами. Місто на 2 роки стало адміністративним центром Київської генеральної, міської та сільської округ. 6 листопада 1943 радянська влада повернула собі місто.
У ході боїв Київ сильно постраждав, у тому числі через підривні роботи комуністичних патризан. Відновлювальні роботи тривали до початку 1950-х. У 1948 завершено будівництво газопроводу Дашава — Київ, а в 1949 споруджено Дарницький залізничний міст таМіст Патона. У 1950 створену першу в СРСР ЕОМ — МЕСМ, а в 1951 розпочав передачі перший в Україні телевізійний центр.
У 1960 запущено першу ділянку метрополітену, зведено нові житлові масиви на лівому березі Дніпра. Відкрито Театр драми і комедії та Молодіжний театр, Музей народної архітектури та побуту УРСР, Музей історії Києва та Музей історії України у Другій світовій війні (до 2015 року мав назву «Музей історії Великої Вітчизняної війни»). Разом із тим із середини 1960-х поновилася ідеологічна диктатура, а Київ стає центром дисидентського руху. Припинення репресій та повернення політв'язнів в Україну почалося лише за часів перебудови після1986.
Новітній час
У 1991 Київ став столицею незалежної України. Проте в місті важко впроваджувалися позитивні зрушення: давалася взнаки загальнодержавна соціально-економічна криза, що призвела до безробіття та скорочення виробництва. У цей час добудовано лінію метрополітену на Лук'янівку та Харківський масив, відкрито Співоче поле.
У новому столітті Київ неодноразово ставав центром акцій протесту. Наприкінці 2000 — початку 2001 року Київ став центром політичної акції «Україна без Кучми». Вона була найбільшим силовим виступом проти влади за часів незалежності. З листопада2004 до січня 2005-го в місті відбувалися масові протести проти фальсифікації президентських виборів, які отримали назвуПомаранчева революція. З листопада 2013 по лютий 2014 Київ став центром Революції гідності, в ході якої у зіткненнях зіспецпідрозділами «Беркуту» в центрі міста загинули більше сотні протестувальників і кількасот зазнали тяжких поранень.
Немає коментарів:
Дописати коментар